Толерація - не завше благо
Маю невелике хобі – колекціонувати цікаві фрази цікавих людей. Такий потяг до афоризмів має цілком предметне походження. Звикла фіксувати акцентні фрази співрозмовників для тренування власної пам’яті.
Сьогодні один із афоризмів виявився дуже влучним під час спілкування із колегами-педагогами із сусіднього Луцька.
Бесіда велася довкола мовної проблематики, наболілої, щемкої словесникам, нудної (чому кривити душею) пересічним мовцям, але все ж актуальної, хай навіть і з певного примусу. Свого часу міжнародна організація ЮНЕСКО (а саме у 1999 році), реалізовуючи черговий культурологічний проект, запропонувала щорічно 21 лютого відзначати Міжнародний день рідної мови. Пропозиція набула особливої актуальності у рідній Україні. Мовне питання у нас хвилює усіх, хто хоча б зрідка має доступ до засобів масової інформації, та і зрештою, просто вміє говорити. Зважаючи на особливо «щемку» політичну атмосферу, державні мужі різних рівнів і статусів активно мусують це питання, бажаючи вкотре наголосити українчикам на їхній меншовартості. Бо, даруйте, на мій розум, тільки меншовартісним можна назвати народ, який не знає, як же йому розмовляти.
Власне афоризм, який викликав бажання викласти приватні думки у онлайн був такий: «Шукаймо себе у Слові... Адже спочатку і було Слово…» З нього розпочався мій візит до Луцька після… годинного прослуховування у маршрутівці сороміцького піснекрику «Мама Люба, давай…» За словами водія ця смішна пісенька допомагала йому не заснути за кермом, тому вимикати її він не став. Після такого «енергетичного заряду» спілкування зі словесниками про рідну мову видавалося насміхом, що проте вніс свій живий контраст і дав змогу відчути, що є ще ті, хто здатен шанувати своє, не принижуватиме святе материнство вульгаризованими смислами і все ще вірить у існування цінностей. Та є одне «але». Можливо у мені ще живуть максималізм, віра у казку, не задавлена дрібно-побутовими проблемами, та було неприємно чути, коли говорили про толерантне ставлення до усіх і усього.
Скажіть, чому, коли у переповненому транспорті людині випадково наступиш на ногу, вибачишся і отримаєш у відповідь різкий агресивний випад, про толерацію до ближнього не думаєш. А коли з тобою спілкуються, вживаючи суржик, реакція має бути толерантна і стримана. Мова для дійсного громадянина – такий же організм, як і нога?! Бо ж мова дає змогу донести думку до Іншого, отримати від Іншого зворотну реакцію. Без Інших Ми не були б Собою?!....
Євангеліє від Івана: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього» (Іванa, 1:1-3).
Домовик | 194.44.166.***
Віка. Якщо Ви на зло відповідаєте злом, то чого стає більше у світі? Добра чи зла? Ви розумна людина і, думаю, цілком здатні знаходити адекватні слова для того, щоб знейтралізувати агресію.\nАнекдот в тему.\nРозмова в маршрутці\n- Вибачте, я вам на ногу наступив.\n- Та нічого-нічого, я вам вже на спину плюнув.\n\nІ ще один в тому ж дусі тільки з тролейбуса.\n- Вибачте, а чи не були б ви так ласкаві, передати гроші на квиток.\n- Ти шо, інтелегент сраний?\n- Та ні, та як ви могли подумати. Я таке ж лайно, як ви.\n\nТам де не можна взяти серйозністю, пускай в дію свою колекцію афоризмів.\n\n
