Закон про корупцію «ні-для-кого» чи антикорупційна пауза?

Минуло вже досить часу після набрання чинності новим антикорупційним законодавством та помітних для пересічного громадянина проявів його активного застосування поки що не видно.

Чи то підготовка до новорічних свят і їх безоглядне відзначення стали тому на заваді, чи завинила звична у таких випадках «розкачка», однак  правоохоронні органи, на які законом покладається ця робота, не поспішають звітувати про її стан та результати поки що відмовчуються, взявши паузу для своїх коментарів.

Звичайно, щоб налагодити обіцяний владою «процес нещадної боротьби» до переможного кінця з нарешті офіційно визнаним становищем, потрібен час, а тим часом суспільство вже турбується – чи не переросте антикорупційна пауза у глибоке забуття про подолання ганебного явища.

Тим часом законодавчі новели вселяють певну надію, а в деяких випадках і занепокоєння.

Судіть самі:

Серед численних нормативних актів різного спрямування найбільшу увагу привертають норми, якими поповнено кримінальний кодекс.

Перелік службових злочинів доповнено кількома статтями, які встановлюють ознаки правопорушень, яких ще не знало національне законодавство. Відповідно ні звинувачувати у вчиненні «нових» злочинів, ні захищатися від них ще ніхто не навчився. Дивним виглядає те, що величезна армія держслужбовців та інших посадових осіб, які якраз і є суб’єктами такої відповідальності, ні сном ні духом не відають про небезпеку нового нормативного потенціалу.  Разом з тим ситуація виглядає так, що знедавна кожен з представників бюрократичного бомонду фактично знаходиться (за класичним висловом митця) «под колпаком у Мюллера», адже тепер у кримінальному кодексі закріплено відповідальність за Незаконне збагачення – дії, які, на жаль, давно вже стали нормою повсякденного життя багатьох можновладців. Під ознаки цього злочину, при бажанні, можна підвести отримання будь-яких благ, пов’язаних із службовим становищем.

Так, зокрема, будуть каратися одержання службовою особою неправомірної вигоди чи передача її близьким родичам за відсутності ознак хабарництва. Це означає, що посадовцю, для того, щоб опинитися під ризиком постати перед законом не потрібно, як раніше, навіть використовувати своє службове становище на користь якого-небудь прохача та брати за це винагороду, що є обов’язковим при хабарництві. Якщо не вникати в деталі кваліфікації, то достатньо щоб його, наприклад, дружину хтось безкоштовно підвозив на базар, тестю скопував город, швагру лагодив дачу, а самого за півціни голили у перукарні. Такі дії нове законодавство кваліфікує за ст. 368-2, яка на думку багатьох спеціалістів та аналітиків від юриспруденції може стати «хітом сезону», із найпоширенішим застосуванням, а при доведенні до відповідних органів «показника виявлення таких фактів» – масовим явищем. Не спасатиме від відповідальності за нього і особиста непричетність до «вирішення питання», яка є «фішкою» уникнення кари за фактичне хабарництво, оскільки тут не є обов’язковим, щоб воно перебувало у власній компетенції чиновника. Претензії можуть висуватися при «заведенні у сусідній кабінет» без черги, де те питання вирішується, спрощення отримання документів, дозволів, здійснення реєстрацій, тощо. Одним словом усе, що не є хабарем у юридичному значенні складу цього злочину, однак корисливо скоєне на службі, тепер не гарантує безкарність.

«Подбав» законодавець і про іншу сторону корупційних відносин, адже існує думка, що «братимуть», доки «даватимуть». Щоб боротися з потоком корупційних «пропозицій» передбачено відповідальність за комерційний підкуп і підкуп особи, яка надає публічні послуги.

У відповідності до статей 368-3 та 368-4 КК України злочинами тепер є пропозиція, надання або передача службовій особі юридичною особою незалежно від організаційно-правової форми неправомірної вигоди за вчинення дій чи бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто надає чи передає таку вигоду, або в інтересах третіх осіб, а також такі дії по відношенню до аудитора, нотаріуса, оцінювача, іншої особи, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, у тому числі послуг експерта, арбітражного керуючого, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді.

Не повинні тепер дрімати і ті, хто звик звертатися до «впливових» людей, через яких часто-густо вирішуються різні проблеми. Кодекс доповнено статтею, яка передбачає відповідальність за «Зловживання впливом», тобто пропозицію або надання вигоди особі, яка пропонує або обіцяє за таку вигоду вплинути на прийняття якогось рішення на виконання функцій держави. Тут, власне, коментувати нічого, про що йде мова усім мабуть і так зрозуміло.

Тож із аналізу законодавчих новел можна зробити висновок, що антикорупційна пауза – це, насправді, затишшя удаване і є передоднем справжньої правозастосувальної бурі. В усякому разі усі передумови для цього створено, як і привід кожному переосмислити своє становище і відмовитися від «шкідливих звичок», бо судова статистика вже не за горами.