Весела міліцейська кров

Минулого тижня колега запросила прийти в обласний Центр переливання крові, щоб здати кров. У понеділок 14 червня на 9.30 був на місці. Біля входу зустрів Інну Березовську з Відділу зв’язків з громадськістю (ВЗГ) УМВСУ в Рівненській області та кілька інших міліціонерів. Що це тут міліція робить, подумалось. Однак вже у самому приміщенні біля реєстрації здивувався ще більше – весь коридор забитий і більшість людей у формі, на взутті – сині бахали, особливо цікаво виглядали беркутівські берці в бахілах.

Тут і даішники з ледь випираючими пузами; кремезні беркутівці у плямистій формі; експерти з науково-дослідного центру (правда у формі був лише один, інші в цивільному); грифонівці, які охороняють суди; були опера в цивільному. Достояв чергу в реєстрацію, дав паспорт (до слова, паспорт в Центрі переливання крові доводилось пред’являти тричі – при отриманні анкети, коли йшов у операційну здавати кров та коли отримував 20 гривень на «калорійний обід» – тут з цим видно строго). Після реєстрації стаю в довгу чергу в лабораторію, щоб здати кров з пальця.
На стіні плакати проти тютюнопаління і алкоголевживання. Поки роздивляюсь плакати, людей у міліцейській формі та в цивільному прибуває, переважно чоловіки.

В лабораторії кров з пальця не беруть, кажуть мою групу крові, записують, що гемоглобін – 120 (значить в нормі), мабуть по рожевих щоках визначили :-).

Виходжу з кабінету і чую пожвавлення. Медичний працівник агітує величезну чергу правоохоронців вийти на вулицю подихати, що всі встигнуть.

– Нас не виженеш, немає наказу начальника, – посміхаються між собою молоді міліціонери в цивільному.

– Тож довше так стоять будете, – продовжує агітувати за звільнення коридору медпрацівниця.
– А хіба нам не все одно – хай буде довше, – теж між своїми жартує капітан міліції. Його колеги розуміюче посміхаються. Жарти тривають.

– Дивись, – каже один міліціонер іншому, читаючи анкету. – Тут підписуєшся під тим, що ти не надавав сексуальні послуги за гроші – ги-ги-ги засміялись хлопці разом.

Присутні кілька десятків даішників. Цікаво а хто зараз контролює вулиці?

В черзі до терапевта на тумбочці лежить плакат з напівголою співачкою в червоних трояндових пелюстках. Вона агітує здавати кров і сповіщає, що сьогодні 14 червня – всесвітній день донора.
Щоб зменшити чергу лікарі періодично забирають міліціонерів з черги до терапевта у інші кабінети для швидшого огляду.

До людей в черзі підходять волонтери з гематологічного відділення Обласної дитячої лікарні. Пропонують записати в базу даних донорів онкохворих дітей. Підходять тільки до того, хто в цивільному, міліціонерів у формі чомусь минають.

Заходжу до терапевта. Лікар запускає по двох, щоб менше рипали дверима. За вікном чути аплодисменти та дитячий спів.

– У вас що концерт? – питаю в лікаря, яка міряє тиск у іншого пацієнта і прошу дозволу подивитись з вікна.

– У нас же ж свято сьогодні. От і концерт.

За вікном стоять півколом люди переважно в білих халатах, аплодують тому хто співає. Хто співає не видно, але чути дитячий голос.

– От же ж зробили, не могли розбити на три дні, – нарікає лікар на навалу людей у формі. – Мене викликали з курсів, щоб справитись. А уявляю як там дівчатам зверху в операційній та в лабораторії… – хоч лікар нарікала, але й посміхалась, мабуть, все ж святковий день.

Після терапевта – черга в кабінет дерматолога-венеролога. Повз мене проходить генерал міліції. Взнаю начальника Рівненського обласного УМВСУ Олега Сала. За ним свита з ВЗГ УМВС та кількох журналістів. Начальник ВЗГ Тамара Лисенко зупиняється, вітаємось.

– Ви теж тут? – запитує.

– Та якби знав, що ваші здають тут так організовано, то мабуть прийшов би в інший день.
– Це шеф на нараді запропонував… щоб хто бажає прийшли здали, – пояснює пані Тамара причину скупчення міліціонерів і сама ніби дивується, що стільки прийшло. Потім похлопує по-плечу чоловіка в цивільному років 45-47-ми на вигляд, який стояв у черзі за мною.

– Це (нерозбірливо назвала прізвище) – каже. – Начальник УБОЗу (управління по боротьбі з організованою злочинністю – авт.). – А потім подивилася так десь невизначено в далечінь:
– Не обіжайте тут нікого…

Що мала на увазі пані Тамара так і не зрозумів. Чи то в начальника УБОЗу просила нікого не ображати, чи то в мене, чи то натякнула, що в міліції є люди, які можуть образити :-). Можливо вона має на увазі, щоб я раптом не писав «ніяких гадостей»?

За час нашого знайомства з працівниками ВЗГ (тоді ще він називався ЦГЗ – Центр громадських зв’язків УМВС – простіше – прес-служба міліції) траплялося різне. Просто завдання у нас із прес-службою різні. Вони за гроші платників податків «створюють позитивний образ працівників органів внутрішніх справ» – по простому – піарять міліцію, я – висвітлюю події так як вони є – без прикрас. А це їм (чи їхньому керівництву) не надто подобається.

Продовжую стояти в довгій черзі. Підходить працівник ДАІ до того, хто вже перед самими дверима в кабінет і, уникаючи стояння в черзі, безцеремонно: «Я перед тобою». Очевидно звик всюди отримувати пільги, навіть посеред своїх.

Заходжу в кабінет. Дерматолог-венеролог, на вигляд не старша 30 років, виглядає стомлено. Бере мою анкету, ставить печатку, вносить записи і під час цього розпитує, точніше швидко заучено проговорює запитання, чи я хворів на різні венеричні болячки, СНІД і т.д. Потім просить показати живіт і спину. У інші рази, коли доводилось в цій установі бути донором, венеролог завжди оглядала ще одну частину тіла, однак такого напливу чоловічих достоїнств молода пані мабуть не витримала б, а тому упускала цю процедуру, щоб пришвидшити просування черги. Стомлено спитала:

– Там багато ще?
– Багато.

Наступна процедура – пиття чаю з печивом. Для того, щоб кров швидше рухалась. В цьому кабінеті за столом четверо, всі швидко п’ють чай і йдуть, на заміну приходять інші, дехто пропускає, тому черги під дверима немає.

На столі маленькі кружки чорного чаю з плаваючою заваркою, чайні блюдця. На кожному по два печива із зображенням долара і євро. Неподалік столу стоїть повна зелена таця прозорих пластикових стаканчиків, на четвертину наповнених білим вином. Поруч джерело цього вина – літровий паперовий пакет.

– А вино для кого? – запитує один з чаювальників.
– Для вас, коли вийдете, – відповідає пані в білому халаті.

Після чаювання йду на третій поверх в операційну – саме там власне і беруть кров. Черга в операційну розтягнулась на два сходових марші. З операційної вийшов генерал Сало зі свитою з працівників ВЗГ та журналістів. Судячи з того, як швидко він прийшов і пішов, його пропустили без черги, до того ж не помітив його в жодній черзі на огляд лікарів. Мабуть, не генеральська це справа у чергах стояти – треба ж було комусь з міліції в цей день працювати.

Після генерала зі свитою продовжували виходити з операційної журналісти. Черга злегка гуділа, чоловіки жартували, як підлітки у черзі на допризовний медичний огляд. Одна телевізійна група повернулась в операційну. За оператором, який пройшов першим, поспішала журналістка з мікрофоном в руці.

– Візьмеш в мене інтерв’ю?! – гукнув хтось із міліціонерів у черзі.
– Обязатєльно! – не зупинила швидку ходу журналістка.
– Бахіли надінь! – намагався показати свою дотепність ще хтось із черги, вигукнувши вслід під дружній сміх колег.

З операційної вийшов чоловік в цивільному.
– Юра, страшно? – запитав його колега.
– Нормально.
– Ти навіть не побілів, мабуть мало витягнули.
– Ха-ха-ха – зреагували колеги.

Через дві години після приходу у Центр переливання крові я нарешті стояв біля дверей операційної. Черга ж зовсім не зменшилась. Лікар збирала у всіх, хто біля дверей анкети, оглядаючи паспорти і посвідчення, як працівник митної служби на кордоні.

– Слухайте, тут контроль такий, що куди там міліції братись, – хіхікнув хтось з міліціонерів.
– Не схожий? – запитав міліціонер в цивільному в лікарки, яка довго дивилась на фото в посвідченні.
– Схожий, – відповіла.
– Гляньте, ось він не схожий, – жартував хтось з міліціонерів зі свого колеги, який показував паспорт на першій сторінці. – Тут є чуб, а зараз вже немає.
– Ха-ха-ха, – покотилось вслід.

Лікарка пішла, а міліціонери ще продовжували веселитись:
– Зараз ще кінологи підійдуть, – протяжно говорить один.
– З собаками? – знову сміх.
– Ти чого білий як твоя футболка? – зачіпають іншого колегу, що вийшов.
– Слухай, дивись, що пише в анкеті: «Марка крові», прикол.
– Ага, напиши там: «Мерседес».
– Ха-ха-ха.

Сходами піднялась до операційної повз чергу молода жінка в білій сукні вище колін, вона вже здавала кров, але чомусь повернулась. Як же ж чоловікам не зачепити симпатичну пані.
– Не заходьте туди, не можна – серйозним голосом зупинив на самому порозі жінку котрийсь із міліціонерів.

– Чого, – стривожено повернулась жінка. Міліціонер витримав паузу і так само серйозно:
– Там йде операція.
– Справді? – жінка виглядала дещо спантеличено.
– Ха-ха-ха, – покотилось між правоохоронцями, видаючи жарт, на який вона купилась.

Нарешті запросили на саме місце здачі крові. Просторе світле приміщення зі стінами із скляних рам, вікна відчинені на вулицю, щоб запобігти спеці. Ми знаходимось в невеликому ніби «передбаннику» до самої кімнати з кріслами, схожими на стоматологічні, на яких беруть кров.
За порадою лікаря миємо ліктеві згини. Сам лікар розговорився:

– Раніше коли просили в міліції, то присилали 5-6 чоловік, а зараз он скільки.
– Так що ж поробиш – вказівка, – сказав молодий міліціонер, але після паузи, можливо зрозумівши, що щось не те сказав спробував виправитись.
– Ну не те, щоб вказівка…

Мова перейшла на інше. Зайшли ще двоє міліціонерів на заміну тим, що вже вийшли. Миють руки і спілкуються з лікарем.

– А було вже, що когось виносили? – запитує молодший. Лікар робить невиразну міміку, з якої не зрозуміло, чи вже таке було і це неприємно чи «не говори дурниць».
– А якщо комусь погано стане, – продовжує допитуватись міліціонер.
– Тоді допоможемо, – лікар.
– Допоможете добити, – сміється.
– Ну це у вас в міліції хіба що добивають, а ми навпаки за вами тільки виправляємо.

Частина присутніх голосно засміялася. Дехто лише посміхнувся в підлогу.
Разом зі мною на крісла для здачі крові сіли двоє правоохоронців. Один все не замовкав і просив, щоб з ним говорили. З’ясувалося, що він після добового чергування і боїться заснути.
– Говоріть зі мною щось. Розкажіть анекдот. А скільки крові вже сьогодні здали? – медпрацівники не реагували. – А чим відрізняється кров від плазми?

Жінка в білому халаті почала пояснювати різницю.
– А ви знаєте, ми з вами на одному поприщі працюємо, – продовжував молодий міліціонер. – Ось ви щодня берете кров, а з нас щодня п’ють кров… морально. Начальство.

Правоохоронець продовжував жартувати, а я після того, як позбувся більше півлітри крові, пішов у реєстратуру здати анкету. В холі перед реєстратурою стояв накритий довгий стіл з бутербродами та іншими наїдками. За ним встиг помітити міліціонера у формі (чомусь відразу згадались пластикові стаканчики з білим вином), а потім медпрацівник відволікла увагу і сказала, що в реєстратуру йти не треба, а талончики на харчування та довідку про вихідний можна взяти у іншому кабінеті. Всі міліціонери, що здали кров, за законом мають право у цей день на вихідний.
Вийшов з медустанови, глянув на годинник – 2,5 години замість 50 хвилин у звичайний день здачі крові. Зате весело.

Вітання лікарям Центру переливання крові та їхнім постійним клієнтам із всесвітнім днем донора! Терпіння вам.

Ім'я:


Коментар:


Введіть цифри з картинки: